Богдан Рокочий: “Я не думав, що діти можуть бути такими уважними”

Куратор по зв’язках з органами місцевого самоврядування, депутат Тернопільської обласної ради Богдан Рокочий ніколи нікому не вірить на слово. Каже, що краще раз побачити, ніж сто почути. Наслухавшись про нетрадиційний підхід до читання антинаркотичних лекції Марини Грибанової, вирішив: щоб не було, відвідати одну з них. Нагода випала третього дня перебування віце-президента ГО “Нарконон” у Тернополі. Разом з пані Мариною Богдан відвідав десяту тернопільську середню загальноосвітню школу та зрозумів: “Воістину, талановита людина – талановита у всьому”. Повернувшись до офісу ВГО “Наша Україна”, що в Тернополі, він зі запалом почав розповідати:
“Коли зайшли до класу було страшно. Здавалося, що 140 допитливих та задиркуватих пар очей пронизують, наче рентген. Згадав, що школярем також з веселістю сприймав різноманітних лекторів, а ще – розглядав їх, як можливість покепкувати та вирости в очах однокласників. Чекав галасу, неуважності, літачків з аркушів шкільного зошита.
Марина зайшла до класу дуже відважно, давши зрозуміти дітлахам, хто тут лектор, а хто слухач. Та згодом уважність змінилася такою ж дитячою цікавістю, вогником допитливості в очах, нетерпеливості. З поважної пані Марина, наче перетворилася на десятикласницю. Коли висловлюватись по-педагогічному: опустилася до рівня аудиторії. Її мова, якщо можна так сказати, осучаснилася, набула рис молодіжного сленгу. Ні, вона не повчала учнів, не лякала їх наркотиками, не розповідала жахіть. Вона просто пригадувала випадки з життя молодих людей. Разом зі школярами сміялася над недолугістю своїх героїв, іронізувала над вибором, висловлювала власну точку зору на обставини, які змусили того чи іншого юнака, дівчину вибрати наркотики. Вона не засуджувала, не наголошувала: так чинити не варто. Марина просто говорила про наркозалежність, приправляючи розповідь емоціями, полілогами зі слухачами. Говорила так, наче наркотики – буденність, те, чого не можна уникнути і нащо не варто зважати. Так, як на сніг, дощ чи вітер. Жартувала: “Ви ж не пробуєте розкусити каштан, який впав, не тягнене до рота шматки болота, не злизуєте з долівки муки. То чому маєте пробувати наркотики? Вони ж той самий каштан, болото чи мука. Вони існують, їх не знищити. Тому варто навчитися не помічати їх”.
Коли відверто, то, зачинивши двері класу, я зрозумів: успіх і популярність наркононівської програми в тому, що вона доступна, що вона – саме життя, яке часто жартує з людиною, випробовує її. А ще у тому, що люди, які реалізують її мають бажання працювати та розповідати іншим про наркотичне зло”.

Скажіть свою думку